Перш за все, хотів би подякувати фонду «Розвиток України» за актуальність піднятої теми і бажання її послідовного вивчення та можливого вирішення.

В своєму виступі я буду говорити лише про підготовку робітничих професійних кадрів і не тому, що проблеми вищої освіти нас не цікавлять, а лише тому, що це на сьогодні найбільш актуальна проблема.

Аналіз існуючої проблеми зі станом підготовки професійних кадрів, дає можливість зробити висновок, що в основі її лежать методологічні негаразди, які створили системні проблеми на протязі останніх 15 років. Є декілька причин, які дають право так говорити.

По-перше, змінилась економічна ситуація в Україні, форма власності багатьох підприємств, законодавство, але система профтехосвіти не змінилась, більш того, вона є гальмом розвитку ринку праці, а значить і економіки в цілому.

По-друге, з’явились реальні власники (роботодавці), але система освіти їх вимог не чує, чи не хоче чути, а значить, не відповідає сучасним викликам і, як наслідок, у нас починає загострюватись проблема нехватки робітничих кадрів і у Парламенті з’являються законопроекти, щодо спрощення процедури працевлаштування в Україні іноземців.

По-третє, змінюється система професійної підготовки у світі, зокрема у Європі, країнах СНД, але наша система на них практично не реагує, а відповідно, знижується конкурентоздатність нашої держави.

З вищеназваного можливо зробити наступний висновок - система профтехосвіти існує в державі відокремлено від потреб та взаємозв’язку з ринком праці, існує сама по собі і в значній мірі сама для себе.

Давайте подивимося на цю проблему з точки чинного законодавства і почнемо з назви основного закону у цій сфері - «Про професійно-технічну освіту». Вона несе в собі системну помилку, так як основна роль відводиться освіті, а не навчанню професійним навичкам, компетенціям (ст.3 Закону України «Про професійно технічну освіту»). Це також випливає із концепції розвитку профтехосвіти, де основним здобутком системи професійної освіти є те, що 2/3 учнів здобувають повну загальну середню освіту.

Окремо я би хотів наголосити, що ми не проти освіти як такої і повної загальної середньої освіти в Україні зокрема. Це, як кажуть, святе. Ми говоримо лише про професійне навчання.

Повернемось до Закону «Про професійно-технічну освіту». Що бачимо? Повне ігнорування слова «роботодавець», якого зводять, в ст.29, до ролі платника та статиста і як наслідок незадіяність роботодавців у процесі підготовка кадрів.

Свідченням незадіяності роботодавців у процесі підготовки професійних кадрів та можливості впливати на процес є й те, що сьогодні не працює Міжгалузева Рада з профтехосвіти.

Система повністю централізована, сама визначає потребу у кількості учнів, сама формує собі держзамовлення, існує за бюджетні кошти, не зацікавлена в кінцевому результаті - тобто працевлаштуванні і якості підготовки професійних кадрів. І як висновок значні бюджетні кошти, а це біля 1,8 млрд.грн., витрачаються неефективно, про що свідчать висновки Рахункової Палати на протязі останніх 5 років.

В системі профтехосвіти практично відсутні поняття «Навчання на протязі трудового життя» і «неформальне навчання». Внаслідок чого відсутня і система підтвердження кваліфікації і компетенції професійних кадрів, які набули певної компетенції «неформальним шляхом». Ще одна проблема це терміни, чи глосарій, які ми використовуємо. Треба чітко розділити, що ми маємо на увазі коли говоримо «освіта», «навчання», «навички» тощо. У багатьох фахівців різняться терміни і поняття.

 Не менш серйозна проблема, це мотивація до професійної праці, відношення суспільства до робітничої професії, її авторитет у державі. Прикладом може слугувати російський досвід. У Москві навіть назва ПТУ була змінена на коледжі і ліцеї. Серед жителів Москви не престижно саме слово «ПТУ».

Треба зосередити зусилля над підняттям суспільного статусу робітничих професій, престижності бути кваліфікованим працівником. І починати мабуть треба зі старших класів школи і сім`ї. І тут допомога фонду «Розвиток України» могла би бути досить значною і головне ефективною.

Сьогоднішня професійна освіта вимагає певних змін і невідкладних дій. Але тут, як в медицині, повинен бути принцип - «не зашкодь!».  Я би хотів, щоб мене зрозуміли вірно, я не звинувачую Міносвіти у тому, що нам не вистачає в достатній мірі кваліфікованих робітничих кадрів, що міністерство нічого не робить. Робить, але треба змінювати саму систему, а система сама себе ще ніколи не змінювала. Зміни повинні бути ініційовані зовні системи, можливо, це будуть ініціаторами будуть ті, хто сидить в цьому залі.

Щоб рухатись далі, або взагалі кудись рухатись, треба проаналізувати, що робиться у цій сфері в інших країнах. Я маю на увазі Європейський союз, Росію, країни СНД, тобто наших сусідів.

Наведу приклад Європейського союзу. 5 вересня 2006 року Європейський парламент та Рада ЄС затвердили Рекомендації щодо встановлення Європейської рамкової системи кваліфікаційних характеристик (ЄСК) для постійного підвищення кваліфікації працівників. Ця система сприятиме розробці стандартних підходів до опису кваліфікаційних характеристик, що дасть можливість країнам-членам ЄС, їх роботодавцям, визнавати кваліфікації працівників, незважаючи на різні (!) системи професійної освіти в країнах Європи. Хотілось би наголосити, що зразок державного диплому, це ще не догма, головне, щоб він сприймався роботодавцями, причому незалежно від країни.

Європейською Системою кваліфікацій передбачено 8 рівнів, за якими можливо оцінити знання та навички працівника, тобто фактичні результати навчання незалежно від типу навчального закладу та тривалості навчання. Врахувати «неформальне» навчання та компетенції здобуті на протязі «трудового життя».

Рівні за Європейською системою кваліфікацій:
1. Базові уміння/письменність і уміння рахувати.
2. Базовий майстровий/ базовий/напівкваліфікований.
3. Перший ступінь середньої школи/ремісник середнього рівня/кваліфікований майстровий.
4. Старша ступінь середньої школи/ унікальний ремісник/контролер.
5. Диплом про вищу освіту/спеціаліст/технік/парапрофесіонал/ підвищений рівень професійної освіти.
6. Ступінь з відзнакою/бакалавр/менеджер середньої ланки.
7. Магістр/старший менеджер.
8. Докторський ступінь/старший менеджер.

На засіданні Європейської Ради в Лісабоні в 2000 р., була проголошена стратегічна мета - перетворення Європейського союзу в найбільш динамічну економіку, яка базується на знаннях. У Барселоні, в березні 2002 року, була затверджена робоча програма «Освіта і навчання 2010», яка передбачає створення до 2010 р. системи професійної освіти і навчання. Саме після цього стало можливим впровадження Європейської системи кваліфікацій, яка стане загальновизнаним еталоном в світі. Це досить амбітна мета!

Наступним кроком, в листопаді 2002 р., було прийняття Декларації Європейської Комісії та Міністрів освіти Європейських країн з розвитку співпраці в галузі професійної освіти та навчання в Європі, що започаткувало так званий «Копенгагенський процес». В цій Декларації поставлені наступні задачі:
- створення єдиного європейського рівня в галузі професійної освіти та навчання;
- забезпечення прозорості кваліфікацій (за рахунок введення Європейського резюме; Додатку до диплому або свідоцтва про професійну освіту; Europass Mobility - свідоцтва про навчання закордоном, в т.ч. і в процесі трудової діяльності; європейського мовного портофоліо).

Тобто наші європейські сусіди не стоять на місці. З попереднього аналізу наявної інформації про Європейську систему кваліфікацій можна зробити висновок про основні відмінності Європейської системи професійної освіти від нашої. Зокрема це:
- система професійно-технічної освіти в основному недержавна і відділена від загальної освіти;
- професійні стандарти зорієнтовані на отримання умінь, навичок та компетенцій;
- активна участь роботодавців у розробці професійних стандартів, які і визначають вимоги необхідних навичок і компетенцій;
- гнучкість системи профтехосвіти, яка швидко реагує на потреби ринку праці;
- наявність гнучкого механізму оцінки навичок і коригування учбових програм;
- розвинуте соціальне партнерство;
- сформований механізм фінансування професійно-технічної освіти.

Активний рух, щодо змін системи професійної освіти, в останні 2 роки намітився у Росії, країнах Середньої Азії та Закавказзі.

Підсумовуючи викладене можна визначити декілька кроків для зміни існуючої системі підготовки професійних кадрів:
1. треба узагальнити досвід наших країн-партнерів, проаналізувати, що для нас актуально, що треба міняти;
2. заручитись політичною волею до необхідних змін;
3. розробити свою модель кваліфікацій, яка би співвідносилась з Європейською та відповідала викликам ринку праці;
4. провести декілька пілотних проектів у вигляді експериментів у деяких галузях, де би роботодавці були активно залучені до розробки кваліфікаційних характеристик;
5. розпочати широку компанію в ЗМІ про підняття престижу робочої системи, реформуючи систему оплати, підвищення економічної мотивації працівників;
6. ввести в старших класах школи курс професійної орієнтації, який би відповідав сучасним викликам;
7. вивести систему професійно-технічної освіти з Міносвіти і, можливо, підпорядкувати її Уряду, або Мінпраці, але не Державному Центру зайнятості, з приводу чого інколи лунають пропозиції;
8. відновити в новій якості роботу Міжгалузевої ради с профтехосвіти;
9. активізувати систему навчання на протязі всього трудового життя, неформальної освіти. Забезпечити можливість підтвердження компетенції набутої цими шляхами, яка буде визнаватись роботодавцями і державою.

Це лише загальні пропозиції. Думаю, що фонду «Розвиток України» буде над чим працювати і Конфедерація роботодавців України готова сприяти цій роботі.